Олена Теліга і Бабин Яр. Глум над жертвами нацизму на державному рівні

Олена Теліга і Бабин Яр. Глум над жертвами нацизму на державному рівні | Русская весна

Цими днями в Бабиному Яру, за розпорядженням майданної влади, було встановлено пам’ятник на честь Олени Теліги — поетеси, журналістки, відомої нацистсько-оунівської пропагандистки часів Другої світової війни.

На урочистій церемонії були присутні мер Києва Віталій Кличко, а також «міністр культури України» Євген Нищук і керівник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Натхненником і організатором вшанування Теліги, був нинішній голова Організації українських націоналістів (ОУН) — він же заступник голови Державного комітету України з телебачення і радіомовленню, Богдан Червак.

«Бабин Яр — це українська земля, тут загинули українські герої. Українська влада і український народ зобов’язані вшановувати не тільки пам’ять жертв геноциду єврейського народу, а насамперед українців», — заявив Червак на відкритті пам’ятника.

Мабуть, ця подія увійде до сучасної історії як найбільш кричуще знущання над жертвами нацизму і цинічна спроба спотворити історію Другої світової війни. Ніхто досі не намагався на державному рівні так відкрито прославляти катів і піднімати їх над жертвами.

Олена Теліга уславлена і героизирована на Україні не з позавчорашнього дня: її ім’ям названо кілька вулиць, її піднімають на щит пропагандисти неонацистського реваншизму як національну героїню.

Вона була активним членом ОУН (фракція Мельника), прийшла в Україну разом з німецькими окупаційними військами і так званим Буковинським куренем. З перших же днів працювала в газеті «Українське слово» і редагувала журнал «Литаври» — прямий орган пропаганди німецьких окупантів. Для розвінчання міфу про те, що ці люди нібито боролися одночасно і проти німецької окупації і проти радянської влади, кожен може ознайомитися зі змістом вищезгаданої газети.

«Українське слово». Приклад. Фрагмент

Нагадаємо, що серед катів Бабиного Яру німців налічувалося близько 20%. Решта — головорізи з ОУН Мельника, натхненні Телігою та іншими пропагандистами ненависті.

Немає свідчень про безпосередню участь поетеси в масових вбивствах. Але роль газети, в якій вона була однією з центральних фігур, у провокуванні та підбурюванні катів — незаперечна. Телігу можна вважати таким собі аналогом редактора нацистської газети «Штурмовик» Юліуса Штрайхера, засудженого і страченого за рішенням Нюрнберзького процесу.

Є різні версії про те, чому німці заарештували Телігу в 1942 році. Також достеменно невідомо, чи вона була розстріляна або ж покінчила з собою і-де похована. Але незаперечним є те, що в Києві на офіційному державному рівні вшановуємо жінку, що надихала сотні душогубів на злочини.

На цей раз до нас дійшло кілька тихих голосів обурення з боку єврейських організацій України. Було також кілька публікацій в ізраїльській пресі. Але чому так глухо і так мало? Чому ми не чуємо голос Російського єврейського конгресу Юрія Каннера? Чому мовчить Європейський єврейський конгрес В’ячеслава Кантора і голова Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер? Якщо ці люди не готові виступити проти такого знущання над жертвами голокосту, то в чому сенс існування всіх цих організацій? Адже прямий обов’язок цих людей — втілення в життя завіту «Ніколи знову»!

Втім, це не лише якесь вузькоєврейске питання. «Чому мовчите?» — це звернення до всіх держав Європи та США.

Акт наруги над жертвами нацизму — це квінтесенція всієї політики Києва. Все інше — прямий наслідок героїзації нацизму на державному рівні. Це головне. Без розуміння ідейних основ сучасної політики України не зрозуміти і природи конфлікту, що відбувається там.

Авігдор Ескін

Количество просмотров: 63


b4a8f662eb47b5d8